?

Log in

Sep. 23rd, 2012

Мабуть варто було йти вчитися на хірурга. тоді не боялася б робити комусь боляче.
залишки совісті не дозволяють робити те, що хочу. а з іншого боку, навіщо тоді жити, якщо не можеш робити те, чого бажаєш.
але я люблю це життя з усіма його складнощами.

Aug. 11th, 2012

завжди заздрила людям, які точно знають, чого хочуть від цього життя. вагання і сумніви - це, мабуть, чи не найгірше, що може спіткати людину. а ще паскудніше, коли ти робиш вибір, а потім починаєш питати себе, чи правильно зробила.
схоже, я ніколи не мала конкретної мети в житті. можливо, саме тому я і не зробила ще нічого путнього. у мене взагалі все якось виходить випадково, за велінням удачі чи що? я, звичайно, рада, що удача любить мене але...
я досить часто розмінююся на дрібниці. от тільки навіщо? боюся не виправдати очікувань оточуючих? чи підвести їх?
я постійно хочу обрати щось краще для себе, а в результаті ОБОВ'ЯЗКОВО виявиться, що краще буде де-інде. Добре там, де нас нема? не буває нічого ідеального??
Чорний Лебідь був якраз дуже доречним. Вона досягла досконалості. А з іншого боку думаю, чи готова я таку ціну заплатити за ту досконалість.
От і виходить, що все моє життя - це суцільні вагання. а може і невпевненість?

найбільше в світі я хочу прожити своє життя не дарма. я хочу зробити щось путнє. щось таке, що дійсно було б корисним для цієї планети, для цих жорстоких і самозакоханих Гомо Сапієнс.

я ніколи особливо не піддавалася ніяким пристрастям. мабуть моя проблема саме в тому, що я боюся віддатися чомусь повністю. у мене немає конкретної мрії і мети, у мене немає захоплення. у мене є лиш порожнеча, яку я боюся заповнити. а ще це жахливе прагнення лідерства. мені хочеться бути кращою. дурний пунктик відмінниці. важко буде мені з цим

жахливо

Jul. 8th, 2012

я дуже погано розуміюся на людях. шкода. пізно я зрозуміла, яка він людина. як я могла не помічати цього? він виявився чудовим. просто неймовірним. і навіть благородним. як мені соромно за себе. вибач, вибач, вибач мене. я поводила себе жахливо.
сподіваюся, я матиму змогу спокутувати свою провину.
ти найкращий. знай.
дякую, що ти є у моєму житті.
ти просто кращий друг

Jul. 5th, 2012

Ти просто якісно виносиш мені мозок.
Я знаю, що я теж не подарунок, але ж можна якось спокійніше все сприймати.
чи може то я просто така безчувствєнна, хто зна.)
Чи то мені здається, чи справді рокіровка. Король-Ладья, Ладья-Король. да, фігова з мене тоді королева виходить. Ох, я вже нічого не розумію.
Окрім того, якась хронічна апатія. Треба з цим щось робити, але єдине, чого хочу, - побути насамоті кілька деньочків. Так, щоб, як співав Скрябін, "... нарешті Бог почув мене і хтось вкрав мій мобільний...". не впрямому сенсі, звичайно. але вимкнути його, заховати кудись. і ноут з інтернетом теж не вмикати. максимум - книжка.
зберіть мене хтось до кучі
холодний душ оживляє хвилин на десять. кава - на п'ять.
до речі про каву. я так підсіла. оце вже точно з крайнощів у крайнощі. просто мррр..)
потім знову розсипаюся
якби у бабушки можна було відмовитися від хавчику. ото було б круто ;)
я би там усе літо жила) там добре)

Jun. 30th, 2012

Дочитала Карпу. "Піца Гімалаї".

"...здавалося б, тільки-но до мене щось дійде, проясниться, відчується, і я вже наче вилізла на рівень вище, як раз - і знову якась дрібна халепа вертає мене в той стан, у якому я все життя прокалаталася. Галіма комп'ютерна гра"

"all men are dancers and their tread goes to the barbarous clangour a gong"

"Нізащо не впускати, як би не стукав і не дряпався до неї в двері, один із найстрашніших демонів - демон Надії"

"Що таке людина без мрії? Кусок офісного паперу, на якому видрукували щось ледь видне, бо кінчався картридж із фарбою, так що смітник усе ближче і ближче"

"Більшість листів у житті ми однаково пишемо собі самим"

Jun. 25th, 2012

Ну вибач вже, що ти для мене тільки друг. Мені справді шкода.

П.М.М.Л.

Господи, як же я заплуталася... Зробила крок назустріч одному і відштовхнула інше, не менш важливе. Я, схоже, взагалі не піддаюся ніяким законам логіки. Комусь обов'язково буде боляче, не зважаючи на вибір, який я зроблю. Я, мабуть, надто далеко зайшла. Хочеться кричати, вовком вити. Найбільшого болю я завдаю тим, хто мене любить. Все-таки, що б там не казали, совість мене іноді мучить. І мучить вона досить сильно, бо сітюейшн не йде з голови.
П.М.М.Л. тільки от хто саме? може обоє...
відчуваю себе жалюгідною, бо свідомо встромляю ножа в чиюсь спину.
а можна без жертв? тільки як так обійтися? Господи, Боже, Доле... хоч хтось підкажіть, як бути, допоможіть розібратися...

Скинути баласт

Баласт. Люди, які не прагнуть проводити час з тобою, - це справді баласт. Його треба скинути, бо то вже не зіграє важливої ролі у житті. А коли баласт буде скинутий, повинна піднятися вище. Але ні в якому разі не можна тримати образи. То гріх. Просто скидаємо. Якщо ми перегортаємо сторіночку в книзі, то на наступній нас завжди чекає щось нове і не менш цікаве.)

Feb. 24th, 2012

Вот блин, опять это странное чувство... Будто медленно превращаешься в жидкость. Как все эпически запутано.
Maybe yes? Maybe no? Maybe SEX? I don't know! Вот-вот именно то.
Крыша потихоньку уезжает. Мозг вроде и говорит себе: "Ты что творишь? Вообще с катушек слетела?" но в то же время какой-то внутренний голос тихонько посмеиваясь приговаривает: "Мама Люба давай, давай, давай!"
Ну, как всегда одни противоречия. 
А еще мне не хватает стимула какого-то что ли? Вроде уже немного засела за учебу. А все равно ленюсь. Достало блин. Вот что значит заниматься тем, что не приносит удовольствия. Ходить бы на уроки по выбору. Было бы хорошо. Занималась бы в свое удовольствие и не парилась. Ладно.
Весна уже скоро. Потому чертенок, сидящий во мне, просто таки приказывает: Тусить! Тусить! и еще раз Тусить! А может послушаться? Не все же путаться в житейских проблемах? Ладно, будем решать.